Welcome to the home of kino-fogol.kiev.ua

Водій для Віри

Щиро кажучи мене відверто здивувала хоч і не надто велика, але доволі постійна кількість відвідувачів, що прийшли на моє "Про кіно" з Яндексу, шукаючи там фразу "водій для Віри". Причому саме так, українською мовою, позаяк у російськомовних запитах про кіно з російськими та російськомовними сайтами про кіно мені годі й змагатися. Тож, зважаючи на читацький інтерес, я вирішив усе-таки написати й свою рецензію на "Водія для Віри".

Отже, російське кіно - драма. Драма, поки що як кіножанр, а не як стан самого кіно. Хоча й якось так склалося, що на драмі як жанрові російське кіно останнім часом усе більше спеціалізується і цей стан аж ніяк не може видаватися не драматичним.

Драми знімають різні. Тут тобі і кримінальні драми на зразок "Бумера", і соціальні, як от "Бабусі", і психологічні, як "Повернення" або "Тато". Воно й звісно: показувати просто життя чи просто розважати публіку, виявляється, не так просто, а от розчулити її драмою, змалювати людські страждання та поневіряння - це вже набагато простіше та й призи на різноманітних кінофестивалях дають, здебільшого, саме за драматизм. А що чималий історичний досвід свідчить про зовсім інший шлях розвитку кіно - як кіномистецтва, так і кіно комерційного - то здавна відомо, що у Росії свій шлях і що "умом Россію нє понять". Але я тут збирався про "Водія для Віри" писати, а про російське кіно я вже якось потім.

Ну а "Водій для Віри" - це відверта драма без жодного натяку навіть на мелодраму. Оце зараз намагаюся пригадати, чи був у цьому кіні бодай один епізод, що змусив би мене посміхнутися. Нехай навіть з сумом, але посміхнутися. Здається що ні. То про що ж тоді було це кіно і навіщо воно було?

Було кіно про немолодого вже генерала та його генеральські справи, коли генералом ще він не був і генералами не були інші генерали, але рішення приймали і от прийшов час за рішення ті свої відповідати. А ще було кіно про молодого сержанта, що його генерал "виписав" собі задля "офіційного приводу" свого візиту до іншого генерала. А ще було кіно про молоду доньку генерала, яка, як і більшість "золотої молоді" в усі часи і в усіх країнах, не знає ні куди себе подіти, ні до кого тулитися. А ще у кіно було десь так з десяток інших персонажів, які знай собі метушилися і зовсім не чули мого "не вірю!", що я так голосно лементував, але про себе, з ввічливості до інших глядачів. Тому що не вірю!

Не вірю я в генерала, якому на старості літ ну зовсім нема на кого спертися та ще не бачить він очевидної загрози ні у своєму ад'ютантові, на навіть у зондер-команді, очевидна загроза якої, до речі, була зображена дуже майстерно. Хоча, звичайно ж, Богдан Ступка у ролі генерала вже звично переконливий і претензій до його гри немає жодних і навіть хочеться нагородити її схвальними оплесками. Гарний генерал! Справжній, живий, відповідний, у кожному своєму епізоді. От тільки епізоди за сюжетом геть які невідповідні.

Але Ступка - Актор та Кіноактор! - кожне слово з великої літери. Він може гарно зіграти роль навіть у невірненькому сюжеті. А от молодий Ігор Петренко знову довів, що він добре вміє робити вираз обличчя, дуже заклопотаний власною долею та власною посередністю, і непогано зображати статеві акти, щоправда, перебуваючи у цьому поза кадром. А от зіграти бодай щось - тут вже зась! А ще як посадити його навпроти самого Ступки та змусити не те що грати "на рівних", а хоча б відповідати сюжету, то тут вже порівнювати навіть не соромно - соромно просто дивитися і хочеться відвести очі, щоб не бачити разючої бесталанності посередності поряд з талантом особистості. На місті Ігора Петренка узагалі не слід було погоджуватися грати у такому епізоді, бо виглядати настільки нездарою має бути соромно навіть собі самому.

І якщо Ступка дуже добре грає поганенький сюжет, то Петренку сюжет не залишає взагалі жодного шансу. Тут вже слід підіймати величезні транспаранти з гаслом "Не вірю!", бо ж таких людей, як цей недороблений сержант, просто не буває, бо їх і бути не може - не виживуть.

Ну посудіть самі: сержант радянської армії, просто водій, на сім'ї, ні друзів, ні взагалі нічого. Комаха, а то й навіть менше. Як каже мій батько: "навіть не ніхто - ніщо". Але при цьому людина на диво нахабна і водночас напрочуд дурна. Такий собі "молодий пролетар часів відлиги". Абсолютно не відчуває ні своєї мізерності, ні свого оточення, ні свого місця у ньому. З якогось дива чіпляється до доньки генерала, хоча я навіть не досить сповна уявляю собі ту величезну різницю між ними, яку б мав відчувати той сержантик. Та ні, я добре пам'ятаю радянські часи, але то вже були часи застою, а у "Водії для Віри" мова йдеться про часи відлиги. Але я не був сержантом і я розумію. А от "водій для Віри" аж ніяк цього не розуміє.

Дуже й дуже дивний характер зображено у цього "водія". Ну добре, нехай не розуміє власного місця. Але ж людина щось там белькоче про кар'єру військового, про офіцерську школу та офіцерське звання, але при цьому не тільки не проявляє бодай мізерного розуміння ситуації та оточуючих, а навіть навпаки. Просто вражаюча невизначеність хлопа ставить під великий сумнів саме його існування: як така людина взагалі змогла вижити і дожити до такого віку у ті часи й у такому середовищі, про яке вона сама так непереконливо розповідає? Ні, не вірю - не вірю і край!

Загалом роль "водія для Віри" у однойменному фільмі найбільш непереконлива. "Водієві" до "Віри" далеко, хоча й не так, як до "генерала". Бо сама Віра чомусь не запам'яталася майже нічим - ні хорошим, ні поганим. Була роль і була. Добре зіграна, хоча й непомітно. Може тому й непомітно, що добре. Але нічого особливого - взагалі.

Можна було б віднести роль Віри до другорядних, але там ролей і так вистачає і то кожен "тягне ковдру на себе". Я от, наприклад, взагалі не розумію, навіщо потрібна роль отієї жінки-алкоголічки - здається, тітки Віри. Відкинувши її фільм не тільки нічого не втратить, а то й навіть виграє завдяки меншій кількості персонажів і, відповідно, більшій їх насиченості та більший прозорості дії.

Найяскравіша другорядна роль тут у генеральського ад'ютанта, тим паче що Андрій Панін у цій ролі поступається тільки самому Ступці. Добре зіграна людина без особливих моральних пересторог і так само без особливих амбіцій, дуже впевнено розуміюча своє місце і так само розуміюча усю силу свого місця. А ще добре усвідомлююча нереальність нереальність будь-якого росту, так само як і відсутність необхідності у ньому. Непевний, мінливий вираз обличчя, невловний погляд, почуття загрози для нижчих і почуття підлеглості для вищих. Людина свого часу. Дуже добре!

От тільки наприкінці фільму режисер та сценарист чомусь вирішили вдатися до сумнівної мелодрами: ну скажіть мені, що могло спонукати отаку людину зовсім несподівано (з точки зору мотивації) залишити життя якомусь жалюгідному, але такому незручному сержантикові? Лише для того, щоб той сержантик так передбачувано (з точки зору мелодрами) зміг віднести немовля своєї випадкової нареченої своїй випадковій коханці і ще раз зобрати якісь там почуття, що так і залишилися поза моїм розумінням, та проказати ну зовсім вже банальну репліку "Я повернуся!" і навіть повторити її декілька разів? Ні, тут я знову не вірю.

Якщо хочете, то от вам моя версія кінцівки: ад'ютант таки вбиває сержанта-водія, а дитину відносить і віддає тій дівчині сам. Отак з будь-якого погляду було відповідніше - навіть з погляду мелодрами. І фінал був би набагато впевненішим: усі мертві і лише колишня покоївка з чужим дитинчам на руках плаче над загиблим коханням. А то ці "відкриті фінали" останнім часом аж надто популярні і вже аж надто дратують.

Судячи з обсягу моєї рецензії мені самому вже пора у сценаристи. Стівен Кінг у своїй книзі "Як писати книжки" вчить, що перший варіант написаного потрібно скорочувати, відкидаючи зайве, і так отримувати новий, кращий. Як на мене, ця порада не була б недоречною і для Павла Чухрая з його "Водієм для Віри". Свою рецензію я обов'язково перегляну, але трохи згодом. А от "Водія для Віри" я навряд чи захочу подивитися ще раз.

Про кино обзоры
Date Created: Thu Jun 9 21:42:13 2016