Планета 51
Сучасне кіно має вже настільки вагомий запас іторії, що нові фільмі цілком можна створювати виключно "нарізкою частин зі старих" - все одно у цілому хоча б один раз подивитися можна буде, знаходячи для себе щось цікаве хоча б у простому упізнаванні старого. Але ці всі "салатні інгрідієнти" сучасних "кінонарізок" відносяться перш за все до чисто візуальних знахідок або ж до локальних персонажів, які поєднуються одне з одним у щось нове простим додаванням: "Годзіла проти Президента Сполучених Штатів Усього Світу". З викорастанням ідей нехай навіть тим самим чином - "тут беремо трохи звідти, тут - звідси, і так отримуємо нову ідею" - це у сучасному кіно виходить, скажімо так, не дуже добре. І мультики не стали осторонь цього кінопроцесу. А чого б це раптом стали, коли "Артур та мініпути" вже й не зрозуміло до чого саме відносити, до мултиків чи до кіно, а щось сучасне з категорії "мегаблокбастерів" на зразок "Володаря каблучок" чи он тільки но у грудні випущеного на екрани "Аватара" - усе це взагалі вже і не кіно, і не мультик, у традиційному, "класичному" розумінні і того, й іншого. Шкода тільки, що все це "нове і захоплююче" - виключно візуальний ряд.
Візуальний ряд у "Планеті 51" цілком радує і розважає. Така собі "Америка 50-х у виконанні зелених чоловічків". Які до того ж ще й цілком і повністю антропоморфні - це, вочевидь, щоб аналогія з нами любими чоловічками земними випадково не загубилася у розумінні "розумово альтернативних", як сьогодні політкоректно слід називати тупоголових. Людині трохи "гострішій" ловити у "Планеті 51" особливо нічого.
Звісно ж, вийшов чудовий салат-вінегрет з кращих, але навіть не епізодів, а так, "характерних шматочків" з усіляких фільмів, з окремими "характерними персонажами" включно, як от Чужий у якості домашнього песика. Любителі кіна легко знайдуть у "Планеті" добрий десяток старих добрих фільмів, але чи є у ній свої власні зміст та сенс окрім натяганих звідусіль "смачних шматочків" кінофантастики?
А от зі змістом, традиційно вже для останнього десятиліття історії кінофантастики, не склалося. Звісно, можна взяти за основу стару добру історію: "ми - це вони, вони - це ми" - і поглянути на них нашими очима з точки зору нас на їхньому місці... О як завернув, так!? Насправді усе просто: замість "вони прилітають до нас на зелених тарілочках" - "ми прилітаємо до них на білому посадочному модулі", ще й зустріти "їх" ми нібито й не плануємо взагалі. Залишимо абсурдність останньої тези на совісті необхідності донести "сенс" до рівня цільової аудиторії (хоча питання насправді відкрите і єдине, напевне, цікаве з точки зору сенсу та змісту) і повернімося до спроб реалізувати таки мораль.
З мораллю ж так само не склалося, бо взятися їй толком нема звідки: пояснити діточкам зіткнення нас самих з самим ж собою, але такими, якими ми були (порахував на пальцях) добрих вже півстоліття тому? Спробувати розповісти, що люди 50-х - такі ж самі люди, як і люди "сьогодні"? Та й чи ставилася така ціль взагалі? Гадаю, таки ні.
Артур і помста Урдалака
